Бог звільнив мене Сам.

Цукор Руслан, 33 роки, м. Біла Церква (Київська обл., Україна)
Я виріс в неповній сім’ї. Мене виховала мати. Я був пізньою дитиною – мама народила мене в 40 років. Батько покинув нас, коли я був ще немовлям. У нього були проблеми з алкоголем. Я мав старшого брата та він загинув в ДТП, коли мені було 7 років. Тож, ми залишились з мамою вдвох.
Я мав двох хороших шкільних друзів. Ми були дуже дружніми і скрізь ходили разом. Мої друзі спробували наркотики
в старших класах, тож я від них не відстав. В школі ми крали пілюлі «терен» з аптечки на заняттях допризовної підготовки юнаків. Ми також вживали «травмадол». За півроку регулярного вживання в мене сформувалась фізична залежність. На початку 2001 р. мені було 18 років і я вперше уколовся. В той час травмадолу тимчасово не було в продажу. Мені порадили вихід. На точці продажу наркотиків я зустрів свого однокласника, який там же одразу вколов мене вперше. Тож, наступних п’ять років я перебував в опіумній та синтетичній наркотичних системах.
В 2005 році я самостійно спробував покинути наркотики. Я перебував в лікарні, де мене готували до операції. Так моя мама дізналася, що її єдиний син наркоман. Для неї це була велика травма, я завдав їй тяжкого болю. В надії зав’язати з наркотиками я покинув рідне місто. До того ж, я знаходився в поліцейському розшуку за крадіжки та шахрайство. Всього в мене було три судимості.
З 2005 по 2010 рік я зав’язував з наркотиками разів шість. Мене вистачало на пару місяців. Та й, чесно кажучи, моїй сил вистачало не вживати сильнодіючих наркотиків. Травка, цигарки та пиво мали місце в моєму житті кожен день. Я випивав пива щонайменше 2 літри в день десять років – це 7300 літрів пива. Чотирнадцять років (з 2000 – по 2014 роки) – мій загальний наркотичний стаж. З них п’ять років я своїми зусиллями виснажливо боровся за життя, за свою свободу.
В мене була дівчина, з якою я мав серйозні стосунки. Ми прожили разом 5 років. Як тільки вона дізналася, що я наркоман, одразу покинула мене.
В 2012 році я потрапив до в’язниці. До цього 2,5 років я знаходився в методоновій залежності. Моє здоров’я пошатнулося. Я не міг спати. У в’язниці я не спав 22 дні навіть і п’яти хвилин. Через півроку, звільнившись з в’язниці, я остаточно вирішив покинути наркотики. Подумав: «Не буду більше колотися, буду бухати». З 2013 року (і майже два роки поспіль) я почав дуже пити і допився до епілепсії. Коли бувший наркоман починає пити – гірше не придумаєш.
За 14 років залежного життя не було нічого доброго. Нічого згадати. Навіть не має жодної фотографії за ці роки. Дівчина покинула… Я спостерігав за своїм сусідом, який гуляв зі своєю дружиною і дітьми, і тихо йому заздрив.
В Бога я не вірив і, навіть, при можливості, доказував, що Його не існує. В мене був друг, який регулярно запрошував мене до церкви і на реабілітаційний центр. Але я не вірив. Я вважав, що потрапити на реабілітаційний центр – це вже найгірше, що може статися в житті. Віруючих людей не поважав, при можливості обходив їх іншою дорогою. Коли іншої дороги не було – обзивав їх нецензурними словами, щоб відчепилися.
Я допився до того, що почав боятися сам себе. Я ненавидів себе, ненавидів алкоголь. Не знаю яким дивом, але я потрапив на центр реабілітації в Коростень в нетверезому стані. Три місяці я не виходив з приміщення. Я дуже боявся того життя, яке мене чекало там, за межами. Я собі думав, якщо вийду за межі цього центру, то знов буде те саме – алкоголь, епілепсія, наркотики, в’язниця і т.д. І я дуже боявся того всього.

За перших три місяці перебування на реабцентрі я не зміг вичавити з себе ні слова у молитві Богу. Біблію відкривав – нічого не розумів.

За мене молилися наставники, а сам я не міг вимовити жодного слова. Єдине, що тримало мене там – це страх того життя, що начебто затаїлося там за межами і чекало на мене, коли я повернуся.
Через три місяці у Коростені на базі церкви розпочалася біблійна школа. Всі, хто перебував на реабілітації, щодня відвідували уроки біблійної школи, і я в тому числі. Так минуло близько трьох місяців занять біблійної школи.

Раптово я усвідомив, що я вільний. Вільний від своїх залежностей, від страхів, від того способу життя, що чекало на мене за межами. Слово Боже відкривалося для мене щодня, я пізнавав істину, і вона (істина) зробила мене вільним. Я почав молитися. Найбільше чудо для мене – це те, що Бог звільнив мене Сам, а я стільки років промучився у боротьбі за своє життя, сподіваючись на свої сили.
                                                                                Сьогодні я живу в свободі вже півтора роки. Я не боюся виходити на вулицю. Я навіть їздив відвідувати свою маму, якій зараз уже 72 роки.

Я закінчив біблійну школу та пройшов школу підготовки служителів центрів реабілітації.

Зараз я служу наставником на центрі реабілітації у м. Коростені.

Хочу служити Богу і допомагати таким людям, яким був сам.
Дуже вдячним людям, які задіяні в служінні реабілітації алко- та наркозалежних осіб. Хочу подякувати МБФ «Відкрите серце» і Halvard Hasseløy за надану допомогу і за приміщення, де ми можемо служити Богу і людям, які потрапили в тяжкі життєві обставини.

Корр: Анна Храпейчук.